- Я довго думала після тієї лекції.

Ваші приклади. Знаєте, я майже повірила Вам. Взагалі я частково згодна з Вами. Праця над собою може перемогти багато. Якщо довго барахтатися...

Навіть ні, чесно й повністю повірила.

Але якась думка, якесь протиріччя, що десь у голові. Жевріло-жевріло. Аж коли я їхала додому після сесії зрозуміла де. Ті приклади, вони ж бо не для усіх. Так не для усіх.

Ті хлопці. Що вони робили? Тяжка фізична праця. Хлопцям набагато простіше. Ось що! В них набагато більше альтернатив. Дівчині з такоі роботи, аби не заважала навчанню підходить тільки розповсюдження. Можливо продаж. Я колись працювала в тих кіосках по ночам (саме з тих пір й маю медичну книжку й оформлене підприємництво). Але навіть в кіоски беруть охотніше хлопців. Або знову ж таки ігровий клуб? Тому хлопцеві було набагато простіше. Дівчат туди не беруть. Потрібна сила, аби проганяти малюків.

- Заждіть, Ви вважаєте... Як би це сформулювати. Дівчині взагалі неможливо?

- Ні. Дівчині в сотні разів складніше. Менше можливостей. Як добре хлопцю. Обирай чого бажаєш. Куди? Та куди завгодно. Працю на день легко знайти. Той хлопець, що працювати в університеті став з першого дня навчання. А дівчині? Куди піти дівчині, аби не оформлятися офіційно. (А оформлення неповнолітнього це купа проблем). Так от, не оформлятися, це куди? Розповсюдження тільки. Продаж ще зарано. Це просто ще один мінус. А вже й час небезпечний. Перед універом. Потрібно боротися поки вистачає сил. Але думаю Вам це не зрозуміти. Добре було жити в родині, де батьки можуть допомогти. Ось ті Ваші приклади. Люди також з нормальних були ж родин? Так? Я й сама знаю що так. Вони знали, що можна жити краще, що то було тимчасово.

А якщо родина буде поганою? Тяжко побачити вихід. Потрібно постійно працювати. А хто здогадається як вірно працювати у 15 років? Особливо, якщо нема роботи. Це ж бо проблеми головні. До університету. Ще до нього зрізуються люди.

- Еее, заждіть. Я, власне, тому й казав Вам й Вашим колегам про те що можливо. Тому що Ви прийшли. Ви десь перемогли, не попали в чужу яму, не наробили помилок, а пройшли звичайним шляхом. 

- А що ж ті, які наробили помилок?

- Я не знаю таких людей. Та думаю, що й вони працюючи над собою, можуть стати кращими. 

- Ні, Ви знаєте чи знали.Тільки напевне потім відвернулися. А що, перестали, розвиватися. Тільки от хіба. Та й зараз, якби не випадковість та співпадіння, то Ви б до мене й не заговорили. Бо і я здаюсь Вам людиною, яка зупинилась. Хіба ні?

- Ну, я ж бо з Вами не спілкувався до цього моменту? Не було таких розмов. Ну, і якщо чесно. - Чайкін замислився. Якщо чесно, якщо чесно. Ніколи б не розмовляв з продавачкою. А ось з цією дівчиною став би. - Так. Якщо чесно я б мабуть не виказав, що знаю Вас. Але так само я б не виказав це, якби й не знав ким Ви зараз працюєте.  

- Хіба? - Мов бісики забігали в її очах. 

***

А на словах усе це добре. Тільки в реаліях?

буде дописане

Казка розробника - частина перша

  Розповім я вам  одну оповідку. Мабуть чули ви вже про це. Хоча може й ні. Але у мій час це була історія по телевізорах. Навіть на закородонних сайтах про це писали. 

  Це було коли я тільки-но розпочав свій трудовий шлях. Зараз навіть й важко уявити, наскільки я тоді був дурний( Хе-хе-хе.), але вважав себе за найрозумнішого.Тоді я трошки піднявся піднявся від початківця - до junior porgrammer'a.  Точныше майже до краю junior. Через декілька- вже вважався middle.(  Ну це вже нецікаво, про це вже у інший раз розповім. якщо буде цікаво.) Так от, у той час я почав багато читати буків для початківців, і, треба себе трохи похвалити, досить непогано знав синтаксу мови. якоюпрограмував. А ось до книжок середнього рівню ще якось не дійшов і код мій був так собі.

 А перед тими подіями я знайшов одну рекомендацію робити код читабельнішим. І додатки, за допомогою яких все це можна робити легко. Ці специфічні програми аналізу коду перевіряли правила написання коду, а саме наявнысть коментарів, пропусків, алфавітний порядок директив тощо. 

  Аналізувати код була легка, але довга справа. (Це зараз вже код переводиться увесь у один вигляд - не дивно. що митців стало менше. набагато менше). А тоді...  не хочеться особливо працювати - приводишь код до вигляду відносно правил. І здається, що зайнятий, і особливо не працюєшь.

  Ех, були часи. Кожен був - тільки якщо був особистістю. Хай було трохи важче. Але все було у людях. ми тоді тільки формували суспільство. Люди були тільки з частинкою супер. Ех..... Супер-програмісти, супер-егоїсти, супер-розповідачі, супер-посередності врешті-решт. Суспільство не прирівнювало тоді людей. Але був тут і мінус - воно майже їх не обмежувало.  Зло було таке, що якщо його тільки не покажусь по телезбоченню - то воно собі жило.

 Так, тоді всі....

 Стоп. про що це я?

  Отож: це сталося, коли я був розробником початківцем. Мені спочатку здавалося, ...

- Ти мене не чуєшь.

- Хіба?

- Ти не можешь мене чути. Я не бачу, що ти мене чуєшь.

- Може ти хочешь сказати, що я тебе не розумію? - нагалаь допомогти Чайкіну дружина.

- Ні, "розуміти" від слова "розум".

- Тобто в мене нема розуму? Ну, красно дякую. Не очікувала такого від тебе. Інтелігентне хамло.

- Вибач, але ти не дослухала: В тебе є розум, але ось те, що я тобі кажу... е-е-е... Ти не чуєшь мої слова. Вони не проходять обробку у твоїм розумі.

- Чого це ти так вирішив?

- А згадай-но як ти ігноруєшь мої поради.

- Я не ігнорувала  їх. Просто мої плюси переважали твої "мінуси". Рідко нащось ти мені відкривав очі. Звичайно мені навіть здавалось, що ти зі мною сперечаєшься лише аби ото посперечатись. І взагалі кажи випадки.

- Е-е-е-е.......

- Насправді це все навпаки. Ти мене не чуєшь. Останнє слово завжди за тобою, а ти не розумієшь, що саме я тобі кажу. Так ти погоджуєшься зі мною, але не по справжньому, а аби я була спокійна

Нова героїня

   Як більшість людей, що мають комп'ютер Чайкін записував свої думки. 
  Думки честно кажучі стандартні, але він дуже ними пишався. Дуже пишався, хоча й робив це тихо. Так аби ніхто зі знайомих нічого не знав. Але все одно вважав, свої тексти вічними творами.
  Іноді він намагався написати, щось художнє. І ось для того, аби скінчити тільки-но вигаданий твір йому потрібно було якось назвати головну героїню.
   Ще на уроках літератиури Чайкіну знижували оцінки за повторення у сусідніх реченнях займенників чи одних й тих же звертань. Тоді це називалося стилістичними помилками. Стиль - це єдине для чого потрібні правила. Отже, зараз потрібно для твору Чайкіну ім'я. "Де ж його взяти? Ось можна "Лєра". Ні, це рідке ім'я і тут може бути одна асоціація."
  Він подивився по сторонам. Табличка з назвою вулиці. З назви вулиці нічого не вийшло. 
  Чайкін побачив дівчину. що переходила дорогу. 
  - Дівчино, можна у Вас взнати Ваше ім'я. - спитав він у неї.
  Дівчина подивилась на нього дивно. 
  - Ідіть звідси. бо буду кричати.
  Чайкін зразу не второпав. А потім склав до купи факти: своє лице, якого вже декілька тижнів не торкалось лезо бритви.(То проблеми на работі, що він приходив пізно й відразу засинав, то просто було ліньки. Дивно, як ще дружина не скаржилася. Він її майже не бачив, їй певне не було коли сказати) І таке лице зустріти у недостаньо освітленому провулку близько дванадцятої ночі. 
  - Ні, Ви мене не так зрозуміли. Я хочу назвати Вашим ім'ям героїню мого нового твору.
  - І про що ж цей твір?
  - А хіба не можна виділити з Вашого життя щось цікаве, з чого можна зробити твір. Навіть з подій, що були сьогодні.
  - Можливо й можна. Але ж твір не мій.
  - А з мого життя так не можна.
  Дівчина різко відвернулася і пішла швиденько до метро. В голові у неї лунала одна думка: "Більше так не еконимити. Краще додїхати на таксі, бо такі особистості "з привітом" гуляють".

****

Боброва більше нема. Зімість нього з'являється інший герой.

**************************************

-Не плямкай!
Чайкін влав ніби не почув. Але їсти став повільніше.
"Знав би, що будемо сваритися через такі дрібниці. Пишуть про таке всюди, а я наївний думав, що зможу усе це перемогти". 
Його дружина щось хотіла додати, але передумала. Мабуть згадала їхню недавню суперечку щодо цього.
Чайкін вирішив поділитися думкою. 
- Осьзнаєшь якось так виходить, що серед інших людей стримуєшся, не показуєшь себе справжнього. Хоча насправді яка тобі до них справа? Не потрібно так напрягатися на людях. А вдома рідні бачать твою хоча й справжню, але темну сторону. І тут вибір, або не буду з ними настільки близько, або кожного разу відчувати провину. І.
- То це твоя справжня сторона. - зупинила його дружина. - Твоя справжня сторона чавкати? твоя справжня сторона лінуватися? Хіба не можна слідкувати за собою.
"Ну, ось знову зараз піде розповідь про мої недоліки". Чайкін відключився.Подумав, як іноді добре сісти самому з книжкою й істи потихеньку. "Ніхто тебе не трогає. Не заважає. Скільки можна мене доастати? Тут мене з усіх боків дістають, а ще дома. Я хочу дома відчувати кохання. А чую від неї одні догани. Чому вона мене так ненавидить? І коли вона заткне свою пельку. Ні, спокійно - потрібно розслабитися. Випити чаю з ромашкою та медом" 
Чайкін поставив миску у раковину, та пішов наливати собі чай.
-Тільки не сьорбай.
- Йди під три чорти. - Сказав Чайкін та плеснув чаєм у лице своїй дружині.

ВФ

(А где же Фёдор Фомич? нету его. Будем считать, что его выкрали террористы. Остался только небольшой рассказик в память о нем.)
У всех людей есть их антипод.
У каждого человека есть идеал и антипод идеала.
У каждого человека есть Фёдор Фомич. А значит должен быть антипод Фёдора Фомича.
И действительно есть такой В.Ф.
Как В.Ф. расшифровывается - не знаю. И не хочу знать. В.Ф. живёт самой пустой жизнью: покурил-выпил-сходил-где-то-чего-то-утащил-накачался-чем-то-выпил-пошёл-домой(к родителям).
Часто В.Ф. любит похвастаться. Он хвастается всем. Начиная от знакомств, заканчивая тем, как он напился. Хвастовство его обычно не ложь, потому как лгать ему не хватает интеллекта. Обычно, если в словах ложь, то эта история пришла из фильма или из других историй.
Одна из самых острых тем - тема секса. В.Ф. не умеет любить, я не верю в то, что он может полюбить. Я не верю, в то, что он может раскрутить девушку. (Хотя моё неверие опровергается его словами) Впрочем, часто он все-таки может найти себе пару.
Это не то, чтобы девушка. (...) Но В.Ф, настойчив. Что-то мне подсказывает, что первого раза у В.Ф, не было. Были лишь "Martini та 2 повії".
Каждый вечер В.Ф. смотрит ТВ. Он ни к чему не относится фанатически. Он не любит ни один фильм. Музыка у него "всякая". Он читает не более одной книги в год. Впрочем и то не критично. Эти книги содержит обычно информации не более книжки-расскраски.
У В.Ф. цель оправдывала средства. Но проблема была в том, что цели, как таковой. В качестве целей В.Ф. выбрал чужие средства. Потому-то В.Ф. и не мог достичь цели. Ну а средства В.Ф. выбирал как-будто специально - самые страшные. Так, например, для того, чтобы говорить с людьми с людьми и иметь знакомых В.Ф. хамил. Просто таки хамил в лицо.
Приятели впрочем не нужны были В.Ф.. В.Ф. не хотел ничего. Просто такой живой труп. Больной человек, что тут скажешь.
В.Ф. не имел эмоций. Точнее эмоции В.Ф. были просто заменителями. ..... (рукопись обрывается)