Нова героїня

   Як більшість людей, що мають комп'ютер Чайкін записував свої думки. 
  Думки честно кажучі стандартні, але він дуже ними пишався. Дуже пишався, хоча й робив це тихо. Так аби ніхто зі знайомих нічого не знав. Але все одно вважав, свої тексти вічними творами.
  Іноді він намагався написати, щось художнє. І ось для того, аби скінчити тільки-но вигаданий твір йому потрібно було якось назвати головну героїню.
   Ще на уроках літератиури Чайкіну знижували оцінки за повторення у сусідніх реченнях займенників чи одних й тих же звертань. Тоді це називалося стилістичними помилками. Стиль - це єдине для чого потрібні правила. Отже, зараз потрібно для твору Чайкіну ім'я. "Де ж його взяти? Ось можна "Лєра". Ні, це рідке ім'я і тут може бути одна асоціація."
  Він подивився по сторонам. Табличка з назвою вулиці. З назви вулиці нічого не вийшло. 
  Чайкін побачив дівчину. що переходила дорогу. 
  - Дівчино, можна у Вас взнати Ваше ім'я. - спитав він у неї.
  Дівчина подивилась на нього дивно. 
  - Ідіть звідси. бо буду кричати.
  Чайкін зразу не второпав. А потім склав до купи факти: своє лице, якого вже декілька тижнів не торкалось лезо бритви.(То проблеми на работі, що він приходив пізно й відразу засинав, то просто було ліньки. Дивно, як ще дружина не скаржилася. Він її майже не бачив, їй певне не було коли сказати) І таке лице зустріти у недостаньо освітленому провулку близько дванадцятої ночі. 
  - Ні, Ви мене не так зрозуміли. Я хочу назвати Вашим ім'ям героїню мого нового твору.
  - І про що ж цей твір?
  - А хіба не можна виділити з Вашого життя щось цікаве, з чого можна зробити твір. Навіть з подій, що були сьогодні.
  - Можливо й можна. Але ж твір не мій.
  - А з мого життя так не можна.
  Дівчина різко відвернулася і пішла швиденько до метро. В голові у неї лунала одна думка: "Більше так не еконимити. Краще додїхати на таксі, бо такі особистості "з привітом" гуляють".